Прикраси українців завжди виконували дві функції — захисну та інформативну. Оберегові та ритуальні прикраси носили лише на тілі — обручки, браслети й хрести. Ну а ті, що носили поверх одягу, красномовно говорили про достаток господаря: шість ниток коралового намиста, наприклад, коштували, як пара волів.
Щоб зрозуміти, з якою метою і в яких випадках носили різні прикраси наші предки, треба ближче придивитися до їх форми.
Гердани — нагрудні бісерні прикраси у вигляді петлі з двох смужок, з`єднаних медальйоном в місці сонячного сплетіння. Їх носили переважно чоловіки, але надівали й жінки. На Буковині кінці стрічок гердана з’єднувалися підвішеним до них люстерком.
Силянки, або плетінки, — рівні смужки з бісеру, які зав’язують ззаду на шиї. Назва походить від способу виготовлення таких прикрас («силяння» — спосіб нанизування бісеру на нитку. Неширокі (два-три сантиметри) силянки жінки носили щодня як оберіг (сила силянки як оберега завжди визначалася орнаментом). Для більшої сили оберега гуцули, наприклад, бісерну стрічку із захисним орнаментом нашивали на червону смужку полотна. Традиційним орнаментом бісерних прикрас був геометричний ромб з простими або ускладненими контурами, трикутник з ріжками-відгалуженнями по кутах, зигзаги і крівульки — символи нескінченності.
Кризи — широкі (до 20 см) круглі коміри з бісеру, що вкривали шию, плечі і грудь жінки.
Їх носили у свята лемки і бойки. На свята надівали відразу декілька різноколірних комірів різної довжини й ширини, які спускалися аж до поясу. Для того, щоб сплести один такий комір, треба витратити приблизно 200 годин.
Згарди — металеве оберегове намисто, що складається з двох-трьох ниток нанизаних на червону або металеву основу хрестиків. Ззаду на шиї згарди з’єднуються двома дисками — чепрагамі, які за розміром більше самих хрестів на намисті. На чепрагах намальована солярна символіка: колесо з вісьма, шістьма або чотирма спицями (останній варіант і є, власне, хрест), розетта або концентричні круги.
Шелест — металеве намисто з невеликих круглих дзвіночків, які виготовляли і носили на Гуцульщині. Найбільш архаїчне зі всіх слов’янських прикрас.
Пацьорки — намисто із скла. Для їх виготовлення використовували смальту — непрозорий сплав скла різних кольорів: темно-синього, блакитного, бірюзового, білого, зеленого, коричневого, чорного і червоного. Круглі намистини інкрустувалися золотом і розписувалися кольоровими фарбами.
Дукач (лічман) — нагрудна прикраса у вигляді великої медалеобразной монети з металевим бантом, прикрашеним каменями. Займав центральне композиційне місце у всьому комплексі нагрудних прикрас: кріпився посередині на найбільшому ряду «намиста». Зазвичай на лицьовій стороні найстаріших дукачей був «патрет» того, хто наймав козака на службу, а на оборотній стороні — сцена битви, на честь якої людина нагороджувалася. Дуже популярними в народі були також дукачи з біблейським сюжетом.
Бунт, або коралі — намисто з коралових намистинок у формі циліндрів або бочонків, нанизаних на нитку — разок. Кількість разків в коралях може бути від одного і до 25.
Українська етнічна біжутерія: які прикраси носили наші прабабусі.
Сообщения
Комментариев нет:
Отправить комментарий