Що палили в люльці козаки?

Ніде правди діти: козаки янголами не були. Меди-пива пили, горілочки не цуралися. Що ж до тютюну та люльки – до них приязнь особлива була. Згадаємо гоголівського Тараса Бульбу, який головою наклав, кляту люльку шукаючи. А він же з реальної людини списаний. Навіть іноземці, буваючи на Січі, потім свідчили: козаки люльки з рота не випускають…

При отій “загальній тютюнізації” випадки легеневих хвороб серед козаків були дуже нечастими. Тут йдеться про риси здорового побуту, які ми забули…

Чи є риторичним запитання? Адже можна просто відповісти – тютюн! Та дослідники явища стверджують: палили ще й трави. А які – читаємо. А, можливо, і вирощуємо?

Зокрема, Анатолій Пастернак* у своїй книзі “Козацька медицина”, (видана у 2001 році) пише: «… тютюну, як такого було мало, бо він був дорогий, а до невеликої кількості тютюну додавали різних наших рідних цілющих трав, чим покращували травлення, сон, заспокоювали нервову систему». Дослідник вважає, що козаки могли додавати такі трави, як материнку, м’яту, тирлич, терен, тирса, полин, падуб, чаклун, полин та інші.

Вказані трави мали різні властивості.

Материнка додавалася для заспокоєння.

М’яту додавали для пахощів, хоча її в основному використовували в складі нюхального тютюну.

Тирлич має властивості покращувати біль у суглобах.

Листя терену, який до речі в цей час мав назву антоніїв вогонь, необхідний для очищення крові після поранення.

Рослина, що мала назву тирса, користувалася повагою серед дозорців, бо додана у тютюн додавала гостроти зору.

Полин, як вважали козаки відвертав чорні думки.

Падуб — гарний антисептик.

Звичай курити чаклун-траву козаки перейняли, як і тютюн, у татар, його легка наркотична дія, призводила до впевненості.

Буркун застосовувався як запобіжник ревматизму. а також козаки додавали його у люльку, щоб забути все страшне, що сталося у бою.

Коли молодиці прагнули прив’язати до себе козаків, підсипали до тютюну любистку, щоб любив, а сама ця рослина має антисептичні та протипухлинні властивості.

Таким чином у козацькі часи вживали суміш, яку лише умовно можна назвати тютюном.

Однією з найцікавіших трав, які додавалися до тютюну, був буркун. Козаків наслідували і рибалки, які довго перебували у воді. Буркун має властивість знижувати судорожні прояви від охолодження тіла. Заразом, ця рослина викликає і галюциногенні ефекти.

Про останнє козаки знали… Як і про інші трави з наркотичним вмістом. Вже не кажучи про коноплю. Тому легко можна допускати, що у бій козаки ходили під «кайфом»… Через це були відчайдушними, легко переносили біль від поранення кулею чи татарською шаблею.

А щодо тютюну…

Найшвидше, що можна допустити, так це те, що тютюн в Україну потрапив від турків. В турецькій мові тютюн так і називається.

Справа в тому, що турки у період появи тютюну в Європі, в своїх руках тримали торгові морські шляхи у Середземному морі. Де торговими судами, де військовими… І тому, вірогідно, що османці швидко перейняли іспанську звичку отримувати насолоду від паління заморського зілля.

Козаки, які вдало грабували турків, ту звичку і перейняли. При цьому не тільки перейняли тютюн для паління, а й швидко рознесли його насінням по українській землі.

Фото з музею

“…Ніде правди діти: козаки янголами не були. Меди-пива пили, горілочки не цуралися. Що ж до тютюну та люльки – до них приязнь особлива була. Згадаємо гоголівського Тараса Бульбу, який головою наклав, кляту люльку шукаючи. А він же з реальної людини списаний. Навіть іноземці, буваючи на Січі, потім свідчили: козаки люльки з рота не випускають…

А тепер поміркуємо. При отій “загальній тютюнізації” випадки легеневих хвороб серед козаків були дуже нечастими. Тут ідеться про риси здорового побуту, які ми забули. По-перше, козаки ніколи не палили в хаті, у курені, навіть у землянці. “Бо там – Бог”, – казали вони. Тобто – висіли ікони.

Отже, дим не їв їм легенів у закритих приміщеннях. Але ж палити вкрай хочеться!

І козаки знаходили компроміс: більшу частину доби перебували на свіжому повітрі. Від ранньої весни й до глибокої осені спали надворі. Тютюн тримали не в кисетах, а в маленьких міцненьких гарбузянках (званих “діжечками”, “турчанками”, “таракуцками”). З часом гарбузянка міцніла, ставала ніби костяна. Тютюн зберігався сухим. Не пліснявів, як, приміром, у нашої “Прими”. То ж врахуймо ще: палити люльку здоровіше, ніж сигарети чи цигарки. Люлька часто гасне. Доводиться знов розпалювати, а заразом поміркуєш: чи не забагато палиш?

Головна ж таємниця була в самому тютюнові. Чистий турецький був дуже дорогий. Завзяті тютюнники добували його в різний спосіб: коли – за гроші, а частіше – шаблею, як трофей. А коли і як мито за перевіз через пороги.

Оскільки тютюну не вистачало, козаки примудрилися додавати в нього полину, а то й більше трав. У першу чергу – деревій, чебрець, полин, будяк, сухе листя валеріани, м’яти, борщівника. Усі ці трави мають лікарські властивості: заспокоюють нервову систему, знижують кров’яний тиск, поліпшують апетит та сон.

Отже, розважливість і мужність воїнів інколи залежала від тютюну. І коли запорізькі вояки майже не хворіли на астму, бронхіти, трахеїти, то це теж завдяки козацькому тютюну.

Хтось може заперечити: скільки ж шкідливих речовин у тому диму ж лишалося! Але ж і вплив гарячого диму через слизові оболонки бронхів та носової порожнини досить цілющий! Та й чи багато треба? Знову згадаймо про гомеопатію. І наукова медицина стверджує: не така страшна доза, як постійний вплив.

Нарешті, досвід адигейців, ульген, нівхів доводить те ж саме: вони самим лише димом лікують понад 200 хвороб. І досить успішно. Це підтвердила наукова експедиція Хабаровського інституту ще у 1975 році. Слід підкреслити: паління в козаків було розвагою, відпочинком. Воно не заважало ані в походах, ані в селянській праці. Ще й лікувало. Хіба погано?!

А прадідівська традиція шанування хати та церкви й нашим курцям завадила б. Було б непогано, коли в боротьбі з наркоманією та токсикоманією наші лікарі застосовували б хоч подекуди й козацький досвід.

Адже серед козаків нічого подібного не було!

І з маком пироги

Межували з татарами й османами, попри бої, морські походи, а коли і завдяки їм, багато чого по-сусідськи запозичували одне в одного. Часом – з військових хитрощів.

Приміром, брита голова й червоні шаровари козака-розвідника: побачать басурмани їх – за свого приймуть. Доки второпають – шукай вітра в полі! Уздрить численна чота Кіннотників польських – зачіпати побоїться; а ну як за тим турком валка Османів – визнаної грози Європи.

Інколи ж запозичання були шкідливі. Скажімо, “подарунок” – куріння тютюну – від османів запоріжцям. Або зворотний “дар” – хмільного – від козаків сусідам (адже, попри заборони ісламу, кількість п’яниць у війську султанському не скорочувалася!).

Пропаганді міцних напоїв сприяла й особиста гвардія правителя – яничари.

На тлі цих позичок видається дивним: наркоманія, зокрема куріння опіуму, не набула серед січовиків поширення, найменшого резонансу. Чому?

Етнографи та краєзнавці пояснюють дивний факт особливостями українського менталітету, вірністю традиціям та упертістю. Мовляв, коли розбещені багаті паші та їхня челядь “бавилися” опієм-гашишем, коли увесь Схід потопав у хмарах отруйного зілля, козаки залишалися вірними настанові князя Володимира: “Веселіє Русі єсть пити, не можемо без того жити!” Пива-меди витісняли наркотики, задовольняючи козачу потребу в розслабленні, у кайфі. Грала велику роль і потреба військова бути завжди у формі, на коні. Приклад ворогів наочно переконував: наркоман не здатен захистити власної оселі, він не воїн, загалом – ніщо!

Проте скільки сьогодні освічених, розумних нащадків козаків, знаючи шкоду і легких, і важких порошків, відчуваючи загибельність залежності від них, все ж у прірву втягуються!

Більш переконливими здаються нам пояснення народних лікарів та істориків медицини. Ми б назвали це гіпотезою імунізації, щеплення… з дитинства. Низка міркувань тут така. Козацький гурт-загал складали селянські діти. Селянкам було притаманне годування дитини грудьми аж до 1,5-2-х, а то й більше років. Ні про яких годувальниць, таких модних серед панянок польських, поміж заміжніх француженок, німкень, й мови бути не могло! Від того користь подвійна: немовля не зазнавало психотравми, пов’язаної з відривом від рідної материної аури й переходу в чужі руки, а також було довго захищене імунними тілами маминого молочка від низки дитячих інфекцій, у тому числі й нервових. Аж доти, доки не сформувалась власна система захисту.

Далі і цікаве, і спірне: у жнива, у косовицю селянки, працюючи, вдавалися до “няньки”: давали немовлятам замість грудей ссати суміш макового молока з хлібним м’якушем, загорнуту в чистеньку ганчірку. Нагадаємо одразу: макове молоко – не сік зелених рослин, а перетерте з водою (співвідношення – 1:2, 1:3) макове насіння з додачею меда.

Народниці, згодом феміністки, соціалістки витратили безліч паперу замість нервових клітин, викриваючи панське гноблення. Саме воно, мовляв, змушувало годуючих молодиць знущатися над бідними малюками! Не уникнув загальної ліберальної думки у творах своїх і наш геніальний Кобзар. Тим часом селючки посміхалися й чинили за віковічним звичаєм. Після “няньки” дитина міцно спала, ніщо не полохало її уві сні. Переляки серед “немовлят ниви” траплялися рідко. Отже, також і родимця-переполоху не доводилося відливати. Згодом земські статистики та лікарі з подивом підтвердили: по українських селах серед малят, підлітків, юнаків та дівчат значно менша частка нервових, психічних хворих, відсутні наркомани. (А по обох царських столицях, незважаючи на заборону церкви, тою капостю вже почали зловживати.)

Серед уболівальниць за народ ще більший шок викликав факт: заможні родини селян, що звільнилися від кріпацтва, від будь-якої панщини, з власної волі продовжували давати немовлятам “няньку”.

Лібералкам довелося закрити тему. Останню крапку поставили польові хірурги. Безліч війн, у яких брала участь царська Росія, примножували кількість поранених солдат та офіцерів. Багато з них було прооперовано М.І.Пироговим, а за ним – іншими. Спостерігали дивний факт: значна частина поранених, добре переносячи “веселячий газ” (закис азоту), погано реагували на хлороформ, ще гірше – на ефір. Один із учнів Пирогова, корабельний лікар Чепрага, провів майже ніким не помічену, але насправді новаторську вибірку: майже всі не переносячі виявилися… українцями!

Коли в медицину широко увійшли опій, морфій, кокаїн, те саме явище, та ще й у більшій мірі, спостерігалося й при їх використанні. Наркоз базовий викликав шок і ускладнення у вояків-українців. Незважаючи на страждання після ампутації, вони відмовлялися від заспокоюючих наркотиків, не ставали наркоманами. Невже запам’ятали “няньку” з дитинства?..”

З книги Анатолія Пастернака “Козацька медицина”

Також використане джерело

Що палили в люльці козаки?